Пятница, 29.03.2024, 15:54
Главная Регистрация RSS
Приветствую Вас, Гость
Вход на сайт
Block title

Людина й машина
[ Скачать с сервера (20.0 Kb) ]23.03.2015, 10:20

Людина й машина

Технічною катастрофою століття називають вибух на Чорно­бильській атомній станції і спричинене ним радіоактивне зара­ження величезних територій України, Білорусії та Росії. Що ж сталося?

25 квітня 1986 року оператор четвертого енергоблоку Чорно­бильської АЕС почав знижувати потужність реактора, щоб поста­вити його на плановий огляд і ремонт. Одночасно, за вказівкою головного інженера, він мав провести експеримент: перевірити, скільки часу після припинення подачі пари з реактора на турбіну вона буде обертати електричний генератор і виробляти струм. Такі випробовування на станції проводили не один раз. Головний інженер був зобов'язаний узгодити програму цих випробовувань із фахівцями, насамперед із фізиком АЕС. Але він цього не зро­бив. Так сталося перше, начебто незначне порушення правил.

Розпочавши експеримент, оператор припустився ще низки дрібних помилок і, крім того, вимкнув систему аварійного за­хисту й автоматичне керування. Із цього моменту доля стан-

175

 

ції стала повністю залежати від досвіду и швидкості реакції оператора.

26 квітня о 1-й годині 23 хвилини 04 секунди персонал АЕС, виконуючи програму неузгодженого експерименту, припинив подачу пари на турбіну. Цієї миті в результаті раніше допуще­них помилок потужність реактора лише за 1 секунду раптово збільшилася в 13 разів. Подана за цим о 1-й годині 23 хвилини 40 секунд команда начальника зміни увімкнути аварійний за­хист була запізнілою: пара розірвала трубопроводи, пролунали два вибухи. Верхня частина реактора була зруйнована, частину ядерного пального викинуло назовні. Зайнявся дах реакторної зали.

Ця аварія має кілька причин, але головна полягає в тому, що керівники АЕС погано контролювали роботу персоналу станції, а той, у свою чергу, був недостатньо підготовленим і виявив не­припустиме недбальство, грубо порушивши службові інструк­ції.

Ще одна технічна катастрофа сталася 28 січня 1986 року на космодромі імені Джона Кеннеді в США при запуску косміч­ного корабля «Челленднсер^. Оператори телевізійних компаній різних країн вели пряму трансляцію з місця події. На спостереж­ному майданчику космодрому перебували родичі астронавтів, представники уряду, журналісти. Шд шалені оплески ракета здійнялася вгору, стала набирати висоту й на очах у всіх при­сутніх раптово вибухнула, перетворившись у вогненну кулю. Мимовільними свідками загибелі астронавтів стали мільйони телеглядачів у всьому світі.

Причини настільки різних технічних катастроф по суті од­накові: вони полягають не стільки в недосконалих механізмах і приладах (які ніколи не бувають абсолютно надійними), скільки в поганій організації їхнього використання. Саме тому вписати такі катастрофи в історію техніки без розповіді про дії людей було б неправильно.

У XV ст., в епоху буржуазних революцій і релігійних воєн, у Лондоні жив славетний філософ Френсіс Бекон. Він писав: «...Люди, уклавши між собою мир, об'єднаними силами встали на боротьбу з природою, захопили штурмом її неприступні укрі­плення й розсунули межі людської могутності^. Майже чотири століття ці слова надихали вчених та інженерів усього світу на боротьбу з природою за владу над світом. Прихильників

176

 

політичної влади, інженерів, стали називати технократами (від грец. іекпе — мистецтво, майстерність і кгаіоз — влада, пану­вання, сила). Одним із прихильників технократичних ідей був відомий російський учений Володимир Іванович Вернадський, який уважав, що люди науки й інженери краще за професій­них політиків здатні розібратися в потребах людей і в тому, як зробити їх щасливими. Сьогодні прихильників технократичних переконань можна зустріти в усіх країнах світу.

Однак інженер, який розуміється на технічних питаннях, зовсім не обов'язково так само добре розбирається в суспіль­них проблемах, складних і суперечливих процесах, що відбу­ваються між людьми. Далеко не кожний, навіть дуже гарний інженер — конструктор або технолог — може успішно керувати великим колективом. Отже твердження технократів, що вчені й інженери здатні управляти державою краще за професійних політиків, навряд чи справедливе.

Техніка відіграє в житті людей надзвичайно велику роль. Вона якнайкраще вирішує безліч проблем. Утім не техніка ви­значає сенс життя людини. І не від машин і механізмів залежить її щастя чи нещастя.

Людину часто порівнюють із машинами. І часом не на її ко­ристь. Пересувається людина погано, працює і рахує повільно, з пам'яттю в неї так само не все гаразд. їй то спекотно, то холодно, перебувати без спеціального спорядясення під водою й у космосі люди також не можуть. А ось машини — зовсім інша справа. Вони потужні, півидкі, точні. Автоматичні станції літають на інші планети, автомати-водолази знаходять і піднімають на поверхню затонулі кораблі... Тож невже цей чудовий машинний світ справді незабаром зможе обходитися без людей?

Якраз навпаки. Роль людини в сучасному автоматизованому світі тільки зростає. І співпраця людини й машини тільки по­кращується. Від рішень і дій однієї або кількох людей залежить благополуччя та й просто нормальний плин життя мільйонів інших людей. У цю співпрацю людина вкладає свої знання, освіченість, робочі вміння й навички, творчий підхід. Тим часом внесок машин — це сила, точність, швидкість, продуктивність, можливість працювати в небезпечних, не сумісних з людським життям умовах. Однак проблема співробітництва людей і ма­шин не така вже й проста. Людина має унікальні, але обмежені психічні, фізичні й інші можливості. Тому «підганяти» людей

177

 

під машини безглуздо. Розумніше пристосовувати машини до людини. Так вчиняли з давніх-давен. Стародавній майстер ви­готовляв луки й стріли такими, щоб із ними міг упоратися стрі­лок: порівнював пружність лука із силою людини, а довжину стріли — з розмахом її рук.

Чим складнішими ставали машини, тим більше подібних «порівнянь* доводилося робити інженерам. Зокрема, органів керування машиною має бути не дуже багато, а їхнє розташу­вання, форму й навіть колір слід зробити зручними — інакше оператор не зможе встежити за всіма. Вивчає людину та її ді­яльність в умовах виробництва з метою вдосконалення знарядь, умов і процесу праці особлива наука — ергономіка (від грец. ег£оп — робота і потоз — закон).

Заповіт президента Римського клубу

Підприємець і фінансист Ауреліо Печчеї, голова всесвітньо-відомих фірм «Італоконсульт» і «Оліветті», один із керівників могутнього концерну «Фіат», засновник авіакомпанії «Аліталія» та низки інших народився в 1908 р. в Турині в незаможній ро­дині. В Італії після Другої світової війни він зробив блискучу ділову кар'єру. Однак ця кар'єра була лише прологом до остан­нього етапу життя Печчеї. Наприкінці 50-х років XX ст. він став організатором суспільного руху, голос якого почув увесь світ.

У квітні 1968 р. близько ЗО видатних учених із різних країн світу — математиків, соціологів, економістів — одержали запро­шення прибути до Риму для обговорення, як це було написано в запрошеннях, «актуальних проблем сучасного суспільства в їх­ній сукупності». Учасники з'їзду, до яких приєдналися й інші відомі фахівці, створили спілку однодумців Ауреліо Печчеї. Усі вони поділяли його тривогу з приводу загрози людству від на­слідків забруднення природи.

Невелика некомерційна організація одержала назву, добре відому тепер в усьому світі,— Римський клуб. Він став замов­ляти провідним спеціалістам світу та членам самого клубу до­слідження з питань, які його цікавили, а потім публікувати отримані результати у вигляді «Доповідей Римського клубу». До цієї організації увійшло понад 100 учених, громадських діячів та бізнесменів із 53 країн світу, зокрема з колишнього СРСР. Кожна з доповідей ставала подією світового значення. Діяльність Римського клубу триває й досі.

178

 

14 березня 1984 року Ауреліо Печчеї помер під час роботи над новим документом, що мав назву «Пам'ятна записка на кінець сто­ліття». У ній він устиг написати такі слова: «Мир — головний член того рівняння, у якому вирішуються питання розвитку, якості життя та самореалізації людини. Проблема миру має бути зрозу­міла у всій своїй всеосяжній глибині — адже мирне співіснування необхідне не тільки на всіх рівнях, у всіх ділянках діяльності людського суспільства, але й у стосунках Людини та Природи».

 

Категория: природознавство 6 клас | Добавил: pasha | Теги: Людина й машина
Просмотров: 434 | Загрузок: 7 | Рейтинг: 0.0/0