[ Скачать с сервера (20.0 Kb) ] | 23.03.2015, 10:20 |
Людина й машина Технічною катастрофою століття називають вибух на Чорнобильській атомній станції і спричинене ним радіоактивне зараження величезних територій України, Білорусії та Росії. Що ж сталося? 25 квітня 1986 року оператор четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС почав знижувати потужність реактора, щоб поставити його на плановий огляд і ремонт. Одночасно, за вказівкою головного інженера, він мав провести експеримент: перевірити, скільки часу після припинення подачі пари з реактора на турбіну вона буде обертати електричний генератор і виробляти струм. Такі випробовування на станції проводили не один раз. Головний інженер був зобов'язаний узгодити програму цих випробовувань із фахівцями, насамперед із фізиком АЕС. Але він цього не зробив. Так сталося перше, начебто незначне порушення правил. Розпочавши експеримент, оператор припустився ще низки дрібних помилок і, крім того, вимкнув систему аварійного захисту й автоматичне керування. Із цього моменту доля стан- 175
ції стала повністю залежати від досвіду и швидкості реакції оператора. 26 квітня о 1-й годині 23 хвилини 04 секунди персонал АЕС, виконуючи програму неузгодженого експерименту, припинив подачу пари на турбіну. Цієї миті в результаті раніше допущених помилок потужність реактора лише за 1 секунду раптово збільшилася в 13 разів. Подана за цим о 1-й годині 23 хвилини 40 секунд команда начальника зміни увімкнути аварійний захист була запізнілою: пара розірвала трубопроводи, пролунали два вибухи. Верхня частина реактора була зруйнована, частину ядерного пального викинуло назовні. Зайнявся дах реакторної зали. Ця аварія має кілька причин, але головна полягає в тому, що керівники АЕС погано контролювали роботу персоналу станції, а той, у свою чергу, був недостатньо підготовленим і виявив неприпустиме недбальство, грубо порушивши службові інструкції. Ще одна технічна катастрофа сталася 28 січня 1986 року на космодромі імені Джона Кеннеді в США при запуску космічного корабля «Челленднсер^. Оператори телевізійних компаній різних країн вели пряму трансляцію з місця події. На спостережному майданчику космодрому перебували родичі астронавтів, представники уряду, журналісти. Шд шалені оплески ракета здійнялася вгору, стала набирати висоту й на очах у всіх присутніх раптово вибухнула, перетворившись у вогненну кулю. Мимовільними свідками загибелі астронавтів стали мільйони телеглядачів у всьому світі. Причини настільки різних технічних катастроф по суті однакові: вони полягають не стільки в недосконалих механізмах і приладах (які ніколи не бувають абсолютно надійними), скільки в поганій організації їхнього використання. Саме тому вписати такі катастрофи в історію техніки без розповіді про дії людей було б неправильно. У XV ст., в епоху буржуазних революцій і релігійних воєн, у Лондоні жив славетний філософ Френсіс Бекон. Він писав: «...Люди, уклавши між собою мир, об'єднаними силами встали на боротьбу з природою, захопили штурмом її неприступні укріплення й розсунули межі людської могутності^. Майже чотири століття ці слова надихали вчених та інженерів усього світу на боротьбу з природою за владу над світом. Прихильників 176
політичної влади, інженерів, стали називати технократами (від грец. іекпе — мистецтво, майстерність і кгаіоз — влада, панування, сила). Одним із прихильників технократичних ідей був відомий російський учений Володимир Іванович Вернадський, який уважав, що люди науки й інженери краще за професійних політиків здатні розібратися в потребах людей і в тому, як зробити їх щасливими. Сьогодні прихильників технократичних переконань можна зустріти в усіх країнах світу. Однак інженер, який розуміється на технічних питаннях, зовсім не обов'язково так само добре розбирається в суспільних проблемах, складних і суперечливих процесах, що відбуваються між людьми. Далеко не кожний, навіть дуже гарний інженер — конструктор або технолог — може успішно керувати великим колективом. Отже твердження технократів, що вчені й інженери здатні управляти державою краще за професійних політиків, навряд чи справедливе. Техніка відіграє в житті людей надзвичайно велику роль. Вона якнайкраще вирішує безліч проблем. Утім не техніка визначає сенс життя людини. І не від машин і механізмів залежить її щастя чи нещастя. Людину часто порівнюють із машинами. І часом не на її користь. Пересувається людина погано, працює і рахує повільно, з пам'яттю в неї так само не все гаразд. їй то спекотно, то холодно, перебувати без спеціального спорядясення під водою й у космосі люди також не можуть. А ось машини — зовсім інша справа. Вони потужні, півидкі, точні. Автоматичні станції літають на інші планети, автомати-водолази знаходять і піднімають на поверхню затонулі кораблі... Тож невже цей чудовий машинний світ справді незабаром зможе обходитися без людей? Якраз навпаки. Роль людини в сучасному автоматизованому світі тільки зростає. І співпраця людини й машини тільки покращується. Від рішень і дій однієї або кількох людей залежить благополуччя та й просто нормальний плин життя мільйонів інших людей. У цю співпрацю людина вкладає свої знання, освіченість, робочі вміння й навички, творчий підхід. Тим часом внесок машин — це сила, точність, швидкість, продуктивність, можливість працювати в небезпечних, не сумісних з людським життям умовах. Однак проблема співробітництва людей і машин не така вже й проста. Людина має унікальні, але обмежені психічні, фізичні й інші можливості. Тому «підганяти» людей 177
під машини безглуздо. Розумніше пристосовувати машини до людини. Так вчиняли з давніх-давен. Стародавній майстер виготовляв луки й стріли такими, щоб із ними міг упоратися стрілок: порівнював пружність лука із силою людини, а довжину стріли — з розмахом її рук. Чим складнішими ставали машини, тим більше подібних «порівнянь* доводилося робити інженерам. Зокрема, органів керування машиною має бути не дуже багато, а їхнє розташування, форму й навіть колір слід зробити зручними — інакше оператор не зможе встежити за всіма. Вивчає людину та її діяльність в умовах виробництва з метою вдосконалення знарядь, умов і процесу праці особлива наука — ергономіка (від грец. ег£оп — робота і потоз — закон). Заповіт президента Римського клубу Підприємець і фінансист Ауреліо Печчеї, голова всесвітньо-відомих фірм «Італоконсульт» і «Оліветті», один із керівників могутнього концерну «Фіат», засновник авіакомпанії «Аліталія» та низки інших народився в 1908 р. в Турині в незаможній родині. В Італії після Другої світової війни він зробив блискучу ділову кар'єру. Однак ця кар'єра була лише прологом до останнього етапу життя Печчеї. Наприкінці 50-х років XX ст. він став організатором суспільного руху, голос якого почув увесь світ. У квітні 1968 р. близько ЗО видатних учених із різних країн світу — математиків, соціологів, економістів — одержали запрошення прибути до Риму для обговорення, як це було написано в запрошеннях, «актуальних проблем сучасного суспільства в їхній сукупності». Учасники з'їзду, до яких приєдналися й інші відомі фахівці, створили спілку однодумців Ауреліо Печчеї. Усі вони поділяли його тривогу з приводу загрози людству від наслідків забруднення природи. Невелика некомерційна організація одержала назву, добре відому тепер в усьому світі,— Римський клуб. Він став замовляти провідним спеціалістам світу та членам самого клубу дослідження з питань, які його цікавили, а потім публікувати отримані результати у вигляді «Доповідей Римського клубу». До цієї організації увійшло понад 100 учених, громадських діячів та бізнесменів із 53 країн світу, зокрема з колишнього СРСР. Кожна з доповідей ставала подією світового значення. Діяльність Римського клубу триває й досі. 178
14 березня 1984 року Ауреліо Печчеї помер під час роботи над новим документом, що мав назву «Пам'ятна записка на кінець століття». У ній він устиг написати такі слова: «Мир — головний член того рівняння, у якому вирішуються питання розвитку, якості життя та самореалізації людини. Проблема миру має бути зрозуміла у всій своїй всеосяжній глибині — адже мирне співіснування необхідне не тільки на всіх рівнях, у всіх ділянках діяльності людського суспільства, але й у стосунках Людини та Природи».
| |
| |
Просмотров: 434 | Загрузок: 7 | |
Людина й машина