Біологія та етика

Історія людства — це історія використання й перетворення благ, які виробляє довколишній світ. Рослинам і тваринам люди зобов'язані їжею та одягом, із надр Землі вони добувають руду й паливо, одержуючи від природи те, що необхідно для життя. Однак у світі все взаємопов'язане, і прогрес цивілізації оплачений значними природними втратами: похмурі пустирі заступають тінисті ліси, пустелі «атакують» поля» отруєно силу-силенну рік та озер, зникли сотні видів рослин і тварин.

Здавалося б, що зміниться в житті людини, якщо зникне він­ценосний журавель або білий ведмідь? Яке взагалі місце людини серед інших істот? Які її права й обов'язки перед природою? Саме з таких питань і народилася біоетика (від грец. Ьіоз — життя та еіоз — звичай, правило) — вчення про моральне ставлення людини до всього живого.

«Людина — вінець природи». Гордовиті слова... Але ж вони означають, що людина вважає себе єдиною важливою істотою на Землі й протистоїть усім іншим її мешканцям. Така настанова наперед визначає: ніхто й ніщо, крім людини, не має самостійної цінності, прав, почуттів і бажань. А якщо й має, то ця проблема в жодному разі не має турбувати людей.

195

Ідею винятковості людського роду, його «законного» права на всі блага Землі в загальному вигляді сформулював ще грець­кий філософ Ксенофонт (430—355 або 354 р. до н. є.), а в XIII ст. вона була оформлена в богословських працях середньовічного філософа Фоми Аквінського. Ця система поглядів одержала назву антропоцентризм (від трец. апігороз — людина і кепі гоп — центр, зосередження) і дотепер визначає світогляд більшості людей, осо­бливо в західних країнах.

Однак історія людства знає й інші приклади. У ранніх ци­вілізаціях людина визнавала єдність світу й походнеєння всього живого. Племена носили імена звірів і птахів, від яких, згідно з поглядами стародавніх людей, вони вели свій рід. Убиваючи на полюванні оленя або антилопу, первісні люди за допомогою особливих обрядів просили в їхніх душ прощення за вимушене лиходійство.

У багатьох країнах Сходу й дотепер люди, які сповідають такі релігії, як індуїзм, буддизм і джайнізм, вірять, що після смерті людини її душа може переселятися в тіло звіра, птаха, комахи. Основою моралі тут є принцип: не завдавати шкоди тварині. У Біблії або Корані, головних книгах християн і мусульман, теж є заклики до милосердя й шанобливого ставлення до всіх живих істот.

У XX ст. до людства стала поступово повертатися стародавня мудрість, підкріплена сучасними науковими знаннями. Чим більше людина дізнається про тварин, тим швидше руйнується уявлення про бар'єр, який відокремлює людство від інших біо­логічних видів. Одночасно із цим тане міф про винятковість людини, її унікальну цінність та беззаперечні права на всі блага світу. На зміну антропоцентризму приходить біоцентризм (від грец. Ьіоз — життя і кепігоп — центр), що визнає рівні права на існування всього живого.

У 60-х роках XX ст. кілька філософів — випускників Ок­сфорда, одного з найвідоміших університетів Великобританії, уперше висунули ідею прав тварин, що обурило багатьох. Але не стверджувалася, здавалося б, очевидна річ: тварини мають права внаслідок їхньої самостійної цінності (незалежної від за­цікавленості в них людини). Тому до них не можна ставитися як до засобів задоволення людських потреб. Яке б не було місце людини на Землі, не можна вважати, що все інше існує тільки для її користі.

196